Києво-Печерська ЛавраНа високих пагорбах правого берега Дніпра велично піднімається увінчана золотими куполами Свято-Успенська, Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри.Києво-Печерська Лавра бере своє існування в 1051 р. Частими відвідувачами печерного монастиря стають князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать, що пожертвували кошти на будівлю наземного храму й келій, коли печери стали тісні для швидко зростаючого числа братій. Трапилося це близько 1062 р.: преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам вийшов на сорок років у віддалену печеру.

Церква створювалася 15 років грецькими зодчими й іконописцями й була освячена в 1089 році митрополитом Іоанном. У розписі також брав участь преподобний Аліпій, що вважається родоначальником особливого, відмінного від грецького, іконописного мистецтва. В 1091 р. у храмі були покладені мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній, відповідно до його заповіту, був похований під спудом у Ближніх печерах.

Ченці Києво-Печерської обителі й, у першу чергу затворники, вирізнялися моральністю й подвижництвом. Це залучало в Лаврові освічених і знатних людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII століття із числа його ченців у різні межі Київської Русі було призначено 50 єпископів.

Відіграючи значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, будучи духовним, соціальним, культурним і просвітительським центром, Печерська обитель користувалася заслуженою славою не тільки на Русі, але й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії й інших країнах.

Починаючи з 40-х років XIII ст. і до початку XIV в. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольських навал, монастир як і весь Київ, сильно постраждав також в 1399 і 1416 р.

До кінця XVI в., переборюючи різні труднощі, пов'язані з покатоличенням українських земель, а також втручань у внутрішнє життя Лаври короля й магнатів, монастир, відбудовуючи храми й здобуваючи нові землі, активно відроджується. Уже не маючи колишньої слави, що була в перші століття його існування, він залишається одним з великих духовних, просвітительських і культурних центрів України.

Києво-Печерську Лавру не залишав без уваги жоден з російських государів: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина II, Ганна Іоанівна, Микола I і Микола II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павло, Єлизавета...

В 1911 р. земля обителі прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна - видатного державного діяча Російської Імперії.

Після жовтневого перевороту для Лаври почалися самі важкі в її історії часи. Відповідно до Декрету радянського уряду "Про відділення Церкви від держави й школи від Церкви" все майно церковних і релігійних суспільств було оголошено надбанням народу. Поступова ізоляція церковної громади, витиснення її новоствореним музеєм завершилися до початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря.

Величезний збиток архітектурним і історичним цінностям Лаври був нанесений і в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 року був висаджений Свято-Успенський собор.

В 1961 р. діючий монастир, що відновився на території Нижньої Лаври під час фашистської окупації - 1941 р. був скасований, його насельники вигнані.

У червні 1988 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-літнього ювілею Водохрещення Київської Русі й відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР новоствореній печерській громаді була передана територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами; в 1990 р. передана територія Ближніх печер.

Тематичні записи