Головний елемент герба Києва - фігура архангела Михайла зустрічається на печатках і монетах київських князів (де звичайно зображує самого князя). Одне з перших збережених зображень київського герба із зображенням ангела, що тримає в руці меч, є в Титулярнику 1672 року, цей же герб наведений і в гербовнику 1730 року. Уперше офіційно герб затверджений указом Катерини II в 1782 році.
Прапор Києва являє собою прямокутне полотнище синього кольору в центрі якого зображення Михайла Архангела з герба міста.
Апрель 4, 2008
Чернігів - місто обласного підпорядкування, адміністративний, економічний і культурний центр Чернігівської області. Розташований на правом березі Десни. У місті знаходяться річковий порт, вузол залізничних автомобільних шляхів і авіаліній. Територія міста - 71,3 кв. км. Населення- близько 300 тис. чоловік. Ділиться на два адміністративних райони - Деснянський і Новозаводський. Відстань від Чернігова до Києва: залізницею - 209, шосейною дорогою - 141 км.
Окремі знахідки епохи неоліту з околиць Чернігова свідчать, що перші поселенці з'явилися тут ще в IV тисячоріччі до н.е., а виявлені в урочищах Яловщина й Татарська Гірка поселення епохи бронзи вказують на заселення території міста в II тисячоріччі до н.е. В I тисячоріччі н.е. на крутих берегах Десни й Стрижня, порізаних глибокими ярами, існувало кілька поселень жителів півночі: у межах древньої центральної частини Чернігова на Валу, на Елецких і Болдіних горах і в інших місцях.
Поступово зливаючись, вони поклали початок Чернігову, що протягом Х-XIII в. був другим після Києва економічним, політичним і культурним центром Київської Русі.
Швидкому зростанню міста сприяло вигідне географічне положення в басейні Десни і її притоки Снов і Сейм. По Десні й Дніпру він підтримував зв'язок з Києвом і далі з Візантією. По Десні, крім того, відкривався вихід до земель у верхів'ях Волги й Оки, а також до Новгорода. По Волго-Донському шляху Чернігів, підтримував зв'язок з арабським Сходом. Основу господарського життя міста становили ремесла, землеробство й торгівля.
Апрель 1, 2008
Маріїнський палац побудований 1750 - 1755 р., що проектував Б.Растреллі для графа Розумовського. В 1744 році імператриця Єлизавета, дочка Петра І, під час відвідування Києва, сама вибрала для нього місце. Спорудженням палацу керував видатний російський зодчий И.Мічурін.
Головний фасад Маріїнського палацу "дивиться" на Маріїнський парк, закладений 1874 р. у пейзажному стилі. Алеї цього парку - звивисті, начебто "уписані" у ландшафт. Із протилежної сторони палацу - Міський (Царський) Сад, закладений 1743 р. на основі стародавнього Регулярного саду (заснованого ще Петром І). Його стиль - класичний регулярний: мережа прямих алей, які перехрещуються під прямим кутом. Палацовий комплекс має строго симетричну композицію. Головний двоповерховий корпус і одноповерхові бічні флігелі утворюють широкий двір. Архітектура палацу вирішена в стилі бароко: виразне компонування обсягів, багата пластика фасадів.
Протягом своєї багаторічної історії палац неодноразово реконструювався. Значна реконструкція була здійснена в 1868-1870 роках після великої пожежі, що знищив дерев'яний другий поверх і всі парадні приміщення. При відновленні палацу надбудували кам'яний поверх, фасади наситили новими пластичними деталями, а інтер'єри переробили у формах класицизму з елементами бароко й ренесансу. Роботи проводилися під керівництвом академіка архітектури К. Маєвського. Рік їхнього закінчення - 1870-й - викарбуваний у картуші на фасаді, зверненому в парк.
До Жовтневої революції палац був резиденцією царської родини.
Палац дуже постраждав у період Великої Вітчизняної війни: бомба, що потрапила в нього, зруйнувала центральну частину будівлі. В 1945 - 1949 роках палац відбудували під керівництвом українського архітектора П.Альошина, і із цього часу він став місцем урочистих прийомів.
В 1979 - 1982 роках, після ретельних дослідницьких робіт, палац реставрований переважно у формах архітектури кінця XІ сторіччя. Упорядкування території виконане на основі креслень, схвалених у свій час Б.Растреллі. Форма фонтанів, малюнок зелених насаджень мають традиційний для XVІІІ сторіччя характер. Фонтани прикрашені парними скульптурними композиціями - копіями скульптур середини XVІІІ сторіччя, які зберігаються в музеях країни. З вестибюля палацу на другий поверх, де розташовані парадні зали, ведуть мармурові щаблі.
Важливими елементами художнього оформлення палацу є предмети декоративно-прикладного мистецтва, які належать переважно до другої половини XІ сторіччя, а також меблі й люстри (стародавніми й виконані сучасними майстрами в дусі XVІІІ-XІ сторіч), картини відомих майстрів живопису. У деяких залах збереглися невеликі фрагменти настінного живопису, виконаного художником К.Аллиауди в другій половині XІ сторіччя, і реставровані в 1982 році. Чудова паркетна підлога палацу відтворена під час останньої реставрації. Складений з коштовних порід дерева, він вражає красою малюнка й зробленою майстерністю виконання.
Сьогодні це історичне спорудження презентує нашу країну у світі як державна резиденція. Її називають Президентським Палацом. У ньому проходять урочисті державні події - нагородження, прийоми, вручення вірчих грамот Послами іноземних держав, саміти й зустрічі офіційних делегацій на найвищому рівні.
Март 29, 2008
На південній окраїні Києва, біля селища Пирогов, де з високих пагорбів відкриваються мальовничі види й приємна прохолодь залучають синьоокі ставки, серед дібров і гаїв, розташований Музей народної архітектури й побуту України. Музей (загальна площа - близько 150 га) заснований в 1969 р.
Поселення на його території відомі з глибокої стародавності (знайдені предмети пори бронзи). Пирогово вперше згадано в 1627 р. як володіння Києво-Печерської лаври. В 1720 р. фігурує як с.Пирожов. З 1957 р. - у границях Києва.
Понад 300 пам'яток народного будівництва XVІ-XX сторіч завезені сюди з різних регіонів України: Середньої Придніпровщини, Полтавщини, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Карпат і Півдня України.
Садиби із самобутніми сільськими будинками й господарськими будівлями сформовані з документальною вірогідністю й згруповані відповідно особливостям планування поселень того або іншого історико-етнографічного й географічного регіону.
Друге життя одержали перевезені сюди дерев'яні церкви - унікальне явище у світовій архітектурі. Ідейним і композиційним центром музею є експозиція вітряних млинів, що розташована на найвищому пагорбі.
У фондах музею зберігається понад 70 тисяч предметів побуту, творів народного мистецтва, знарядь праці. Найцікавішими з експонатів обладнані інтер'єри будівель. Саме такі експозиції показують єдність народної матеріальної й духовної культури. До того ж, у музеї проводяться свята народної творчості, на яких фольклорні колективи відтворять стародавні обряди, виконують забуті народні пісні. Демонструють своє мистецтво й народні майстри - на ярмарку можна придбати їхні унікальні вироби.
Час роботи: 10:00-17:00; середа - зачинено.
Март 29, 2008
споруджений в 1108 - 1113 р. на території Михайлівського Золотоверхого монастиря онуком Ярослава Мудрого київським князем Святополком Ізяславичем. Хрестово-купольний шестистовпний храм із трьома нефами й одним позолоченим куполом. На поч. 20 ст. храм - 7-купольний. Михайлівський Золотоверхий Собор був побудований з каменю й цегли на ізвесково-цементному розчині технікою "мішаної кладки" з використанням голосників у пазухах зводів. Стіни собору прикрашали мозаїки й фрески. В 1934 - 35 р. собор був розібраний. Частина фресок і мозаїк збереглася. У соборі збереглися: "Евхаристія", "Стефан і Фаддей" - фрагменти фігур святих; фрески - сцени з "Благовіщення" і ін. Мозаїка "Дмитро Солунский" і верхня частина фрескової фігури Самуіла - у Третьяковській галереї й Ріс. музеї в Ленінграді (сучасний Санкт-Петербург). Імена художників, які створили мозаїки й фрески Михайлівського Золотоверхого Собору, невідомі. Імовірно, у роботах брав участь давньоруський майстер Алимпій з Києво-Печерського монастиря. Загальна площа мозаїк, які збереглися, - 45 кв. м. Написи на мозаїках собору зроблені старослов'янською мовою. Крім мозаїк і фресок, збереглися дві шиферних плити кінця 1 ст. з рельєфним зображенням вершників. В 1999 році собор був відновлений.
Март 29, 2008
Побудований в 1862 - 82 р. Початковий проект розробили архітектори И.В.Шторм і П.И.Спарро, пізніше його переробив архітектор О.В.Беретті. У спорудженні собору брали участь архітектори Ю.Бернгардт, К.Я.Маєвський, В.М.Ніколаєв. Володимирський собор побудований у так званому російсько-візантійському псевдостилі. Собор у плані - традиційний давньоруський шестистовпний триапсідний храм, але увінчаний 7 вежами. Значну художню цінність мають внутрішні настінні розписи, які виконали 1885 - 96 російські художники В.М.Васнецов, М.В.Нестеров, М.О.Врубель, українські - В.Д.Замирайло, С.П.Костенко, М.К.Пимоненко, польські - П.О.Сведомский, В.О.Котарбинский, під керівництвом професора А.В.Прахова.
Час роботи: 9:00 - 18:00.
Адресс: бульвар Шевченко 20
Март 29, 2008
Собор Святої Софії був побудований в 11 столітті й перебуває в самому центрі Києва. Збереглися й дійшли крізь століття 260 кв. метрів мозаїк і 3 тисячі кв. метрів фресок. Навряд чи десь у Європі можна знайти стільки фресок і мозаїк 11 століття, які збереглися в одній церкві. Собор оточують монастирські будинки 17 століття, виконані в стилі Українського барокко.
Внутрішнє оздоблення Собору майже не змінювалося. В 18 столітті з'явився іконостас і в 19 столітті - чавунні напольні плитки. Свята Софія Київська - це джерело мистецтва, до якого приходять історики й туристи, щоб побачити й помилуватися цим дивом Візантійської й Стародавньої Російської архітектури.
Великий Князь Ярослав, названий "мудрим", був дуже важливою фігурою в історії ранньої Київської Русі. У першій половині одинадцятого століття він керував великою державою Київська Русь, що охоплювало значну частину Східної Європи. У ті часи Київська Русь була одним з величезних цивілізованих держав у Європі. Ярослав налагоджував зв'язки Русі з державами Європи. Він сам женився на шведській принцесі Інгігерді, його сестри були дружинами членів королівських родин Польщі й Чехії; його сини були одружені на візантійській і німецькій принцесах, одна з його дочок, Ганна, стала дружиною короля Франції, друга - короля Угорщини, а третя - короля Норвегії. Саме Ярослав Мудрий заклав фундамент Собору Святої Софії.
Час роботи: 10:00 - 17.30
Середа - 10:00 - 16.30
Адреса: вул.Володимирська, 24
Март 29, 2008
Перлина бароко - Андріївська церква закладена 1744 р. у зв'язку із приїздом Єлизавети І у Київ. Побудована в 1749 - 54 р. по проекту В.В.Растреллі на Андріївській горі, на початку Андріївського спуска (назва від Андрія Первозванного). Це єдина в Україні збережена робота архітектора. Будівництвом керував зодчий И.Мічурін. Однокупольний пятиглавий храм має форму хреста, у кутах якого розміщені декоративні вежі на масивних стовпах, які відіграють роль своєрідних контрфорсів. Зовні контрфорси прикрашені пілястрами й укриті трьома парами колон з капітелями корінфского ордену. До Андріївської церкви з боку вулиці ведуть круті чавунні сходи. Вся маса церкви опирається на двоповерховий будинок-стилобат з вісьма кімнатами на кожному поверсі, стіни якого являють собою фундамент церкви. Навколо церкви - балюстрада, з якої відкривається мальовнича панорама Подолу й Дніпра.
Внутрішнє обрамлення Андріївської церкви, розроблене В.В.Растреллі, більш близьке до стилю рококо.
З 1958 р. Андріївська церква - філія заповідника Софіївський музей. В 1978 - 79 р. проведена чергова реставрація.
Місце розташування - Андріївський спуск, 23.
Андріївський спуск пролягає від Контрактової площі до Владимирської й Десятинної вулиці. Верхня частина Андріївського спуска утворилася на шляху, що уже із часів Київської Русі зв'язував Старий Київ (Гору) з Подолом, пролягаючи між Андріївською й Замковою горами. В 1711 р. за наказом тодішнього київського губернатора проїзд між Замковою й Андріївською горами був розширений, і він став придатним для користування не тільки для пішоходів і вершників, але й для проїзду запряжених кіньми й волами возів. Назву Андріївський спуск одержав в 18 ст. від Андріївської церкви. В 1920 перейменований на вул. Г.В.Ліверу. В 1944 р. було ухвалене рішення про повернення йому історичної назви; в 1957 - прийняте повторне рішення.
Існує легенда, відповідно якій місце, де тепер тече Дніпро, було морем. Коли св.Андрій прийшов у Київ і побудував на горі, де зараз стоїть Андріївська церква, хрест, то все море пішло долілиць. Але деяка частина його лишилася й сховалася під Андріївською горою. Коли пізніше тут побудували церкву, то під престолом відкрився колодязь. В Андріївській церкві немає дзвонів, тому що, по легенді, при першому ж ударі вода прокинулася б і залила б не тільки Київ, але й усе Лівобережжя.
Основна забудова вулиці виконана в 90-х рр. 19-го ст. і на початку 20 ст. Нині, відбудований у стародавньому виді, спуск - це місце виставки-продажу живопису й виробів народної творчості під відкритим небом. Андріївський спуск називають київським Монмартром. У будь-який день, у будь-яку погоду ви завжди побачите тут безліч художників, які демонструють свої роботи, зразки прикладного мистецтва - прикраси, посуд зі скла й кераміки, смішні фігурки з дерева, іграшки, медалі, монети й багато чого іншого. На Андріївському спуску багато невеликих барів і кафе, де можна відпочити.
На спуску панує атмосфера кінця 19 - початку 20 ст. Вулиця славиться тим, що у домі №13 жив письменник М.О.Булгаков, автор романів "Біла гвардія", "Дні Турбіних", "Майстер та Маргарита". У цьому будинку розташований музей Булгакова. На Андріївському спуску також працює унікальний музей однієї вулиці. У ньому показана історія Андріївського спуску в картинах, фотографіях і інших речах з давніх до наших часів. Уздовж всієї вулиці багато картинних галерей, художніх салонів. У затишному парку нижче церкви ви можете побачити скульптури Івана Кавалерідзе.
Март 29, 2008
Золоті ворота - головні ворота стародавнього Києва. Свою назву одержали від схожості з константинопольськими Золотими воротами. Про будівництво їх, разом із Софієвським собором, згадується в літописі 1037 р. Але із записів мандрівників 16-17 ст. і малюнків А. Ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими. Наприкінці 17 ст. перед воротами, у зв'язку з реконструкцією фортифікаційних споруджень міста, побудовані земляні бастіони, а вже в середині 18 сторіччя руїни колись головного в'їзду в місто були засипані землею.
Кияни знову побачили стародавній пам'ятник в 1832 році, коли К. Лохвицкий провів археологічні розкопки Золотих Воріт. Після цього вони одержали вид двох паралельних стін довжиною 25 і 13 метрів, і висотою близько 8 метрів. Потім велися роботи зі зміцнення руїн: на окремих ділянках зроблений ремонт стародавньої кладки, зведені контрфорси, територію навколо пам'ятника оточили чавунною огорожею. У такому виді Золоті ворота збереглися до нашого часу. Однак від атмосферних опадів пам'ятник руйнувався й далі, що надзвичайно турбувало вчених. 1970 року було ухвалене рішення звести над руїнами павільйон, що не тільки захищав би її, а й відтворював первісний вид спорудження.
Реконструкція, що закінчилася в 1982 році (реставратори - Е. Лопушинська, М. Холостенко, С.Висоцький), відтворить Золоті ворота в такому виді: основна частина - це вежа із зубцями висотою 14 метрів; з фасаду вежа має додаткове виступ - "маленьку вежу"; проїзд воріт перекривається з однієї сторони піднімальними дерев'яними воротами, оббитими металом, із другого - створами воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, які збереглися у пам'ятниках Новгорода й Суздаля.
Церква відтворена у вигляді тринефного четирьохстольного однолазневого храму. В архітектурному декорі фасадів використані орнаменти із цегли, властивий для давньоруських будинків того періоду. Підлога храму прикрашена мозаїкою, малюнок якого виконаний по мотивами стародавньої підлоги Софії Київської.
При реконструкції пам'ятки відтворені частини валів, які примикали до вежі. Із зовнішньої сторони вони мають обдерновані укоси. По верху вала проходять дерев'яні зміцнення. З боку міста на фасаді можна побачити складські приміщення, розташовані в стародавності в крайніх зрубах валу. Усередині відновлених частин вала розміщається експозиційне приміщення музею Золоті Ворота й щаблі, які ведуть на гребінь, звідки відкривається чудова панорама міста.
Март 28, 2008
На високих пагорбах правого берега Дніпра велично піднімається увінчана золотими куполами Свято-Успенська, Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри.Києво-Печерська Лавра бере своє існування в 1051 р. Частими відвідувачами печерного монастиря стають князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать, що пожертвували кошти на будівлю наземного храму й келій, коли печери стали тісні для швидко зростаючого числа братій. Трапилося це близько 1062 р.: преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам вийшов на сорок років у віддалену печеру.
Церква створювалася 15 років грецькими зодчими й іконописцями й була освячена в 1089 році митрополитом Іоанном. У розписі також брав участь преподобний Аліпій, що вважається родоначальником особливого, відмінного від грецького, іконописного мистецтва. В 1091 р. у храмі були покладені мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній, відповідно до його заповіту, був похований під спудом у Ближніх печерах.
Ченці Києво-Печерської обителі й, у першу чергу затворники, вирізнялися моральністю й подвижництвом. Це залучало в Лаврові освічених і знатних людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII століття із числа його ченців у різні межі Київської Русі було призначено 50 єпископів.
Відіграючи значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, будучи духовним, соціальним, культурним і просвітительським центром, Печерська обитель користувалася заслуженою славою не тільки на Русі, але й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії й інших країнах.
Починаючи з 40-х років XIII ст. і до початку XIV в. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольських навал, монастир як і весь Київ, сильно постраждав також в 1399 і 1416 р.
До кінця XVI в., переборюючи різні труднощі, пов'язані з покатоличенням українських земель, а також втручань у внутрішнє життя Лаври короля й магнатів, монастир, відбудовуючи храми й здобуваючи нові землі, активно відроджується. Уже не маючи колишньої слави, що була в перші століття його існування, він залишається одним з великих духовних, просвітительських і культурних центрів України.
Києво-Печерську Лавру не залишав без уваги жоден з російських государів: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина II, Ганна Іоанівна, Микола I і Микола II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павло, Єлизавета...
В 1911 р. земля обителі прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна - видатного державного діяча Російської Імперії.
Після жовтневого перевороту для Лаври почалися самі важкі в її історії часи. Відповідно до Декрету радянського уряду "Про відділення Церкви від держави й школи від Церкви" все майно церковних і релігійних суспільств було оголошено надбанням народу. Поступова ізоляція церковної громади, витиснення її новоствореним музеєм завершилися до початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря.
Величезний збиток архітектурним і історичним цінностям Лаври був нанесений і в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 року був висаджений Свято-Успенський собор.
В 1961 р. діючий монастир, що відновився на території Нижньої Лаври під час фашистської окупації - 1941 р. був скасований, його насельники вигнані.
У червні 1988 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-літнього ювілею Водохрещення Київської Русі й відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР новоствореній печерській громаді була передана територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами; в 1990 р. передана територія Ближніх печер.
Март 28, 2008
Новые записи
Старые записи
Головний елемент герба Києва - фігура архангела Михайла зустрічається на печатках і монетах київських князів (де звичайно зображує самого князя). Одне з перших збережених зображень київського герба із зображенням ангела, що тримає в руці меч, є в Титулярнику 1672 року, цей же герб наведений і в гербовнику 1730 року. Уперше офіційно герб затверджений указом Катерини II в 1782 році.
