ВОРОХТА

ВорохтаСелище (4.0 тис. жителів) Яремчанської міськради, розташоване на берегах р. Прут. Вважається, що поселення виникло в XVII в. як приселок Микулічина, розташованого нижче за течією ріки, а назва дісталася від прізвиська прислуговуючого першим поселенцям разбитного армійського дезертира Ворохти. Найстарше селищне спорудження - один із кращих зразків гуцульської дерев'яної народної архітектури - церква Різдва Богородиці, перенесена у Ворохту в 1780 р. із села Яблоніца. У крихітному по нинішніх мірках храмі, де іконостас чи перебуває ледь не на відстані витягнутої руки й збереглися фрагменти настінних розписів XIX ст., витає атмосфера домашнього сільського затишку. Поруч із церквою розташована двох'ярусна дерев'яна дзвіниця, у якій розмістилася експозиція церковного музею. Після першого розділу Польщі - ці землі ввійшли до складу Австрійської імперії.

ВорохтаВажливим імпульсом у розвитку селища стало спорудження в 1894 р. залізниці Станиславів (Івано-Франківськ) - Яремча - Ворохта - Рахів, віадуки якої експлуатуються дотепер. Завдяки австрійській армії Ворохта початку розвивалася як центр зимового спорту - військовослужбовці 9-го корпусу проходили тут узимку курс їзди на нартах. На початку XX в. у Ворохті з'являється перший притулок («Чорногорський») для туристів і ресторан, була побудована велика нова дерев'яна Миколаївська церква. Між світовими війнами Ворохта стає популярним курортним містечком, тут з'являються вілли заможних людей і пансіонати. В 1960-х роках у селищі побудована туристична база «Україна» з добре обладнаним спортзалом і серією лижних трамплінів, де часто проходили спортивну підготовку спортсмени різних збірних команд СРСР.

КАРПАТСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПРИРОДНИЙ ПАРК

Національний природний парк, розташований у Яремчанській міськраді й Верховинському районі, був заснований в 1980 р. Це сама велика (площа 503.03 км2) і сама заселена природоохоронна територія Українських Карпат. Парк займає верхню частину басейну р. Прут і майже всі населені пункти (місто Яремча, селище Ворохта, села Татарів і Мікулічин), що здавна існували тут, розташовані на її берегах. Гарні дороги, прокладені по території парку, дозволяють із комфортом знайомитися з різноманітними ландшафтами й захоплюючими пейзажами цього куточка Карпат, що робить його відвідування особливо привабливим для автотуристів. Дуже мальовнича головна автотраса парку - дорога з Яремчи на Яблоницький перевал (висота 931 м), розташований на границі із Закарпатською областю.

Велике враження на мандрівника робить шлях з Ворохти до підніжжя гори Говерли (найвищої точки України - 2061 м). Протягом декількох кілометрів дорога пролягає по терасі р. Прут в оточенні високих і струнких ялин, що нагадують почесних вартових. Округла вершина Говерли, з'являючись на горизонті здалеку й постійно перебуваючи в просвіті між кронами дерев, робить магічний вплив на мандрівників. У підніжжя гори перебуває піркінг і готель. Це ідеальне місце для початку пішого підйому на Говерлу, що при середній тренованості займе 1-3 години. На території парку виростає 1105 видів вищих судинних рослин, кожне чотирнадцяте з яких - рідке або зникаюче. Багатий і тваринний світ парку. Пішовши подалі від житла, тут можна зустріти оленів, ведмедів, козуль, диких кабанів, вовків, лисиць і багато іншої більше дрібної живності.

КОЛОМИЯ

Велике місто (61.5 тис. жителів) обласного підпорядкування й районний центр, розташований на лівому березі р. Прут. Назва Коломия по одній з версій походить від струмка Мия, що впадає тут у Прут, біля або навколо (по-українському й по-польському - «коло») якого виникло поселення. Відповідно до іншої версії, свою назва Коломия одержала від трансформації ім'я угорського короля Коломана. У літописних джерелах поселення вперше згадується в 1240 р. У середині XIV в. Коломию, як і все Покуття, захопила Польща, що володіла нею до свого першого розділу в 1772 р. Тільки двічі протягом цього часу Коломия ненадовго (1367-1390 р. і 1502-1505 р.) входила до складу Молдавського князівства. В 1424 р. Коломия дістає міські права й т.зв. «права складу» (відповідно до них всі купці, що їхали з Молдавії в Польщу, зобов'язані були зупинятися тут на певний час і виставляти на продаж свій товар), завдяки яким швидко перетворилася у важливий центр торгівлі. Негативною особливістю статку, принесеного активним розвитком торгівлі й ремесел, в XVI-XVII ст. стали часті спустошливі набіги турецьких і татарських орд.

Від середніх віків у Коломиї збереглася цвинтарна Благовіщенська церква (1587 р.), що вважається одним зі досконалих зразків гуцульської школи народної дерев'яної архітектури, і традиція складати коломийки - фольклорні римовані добутки, перші згадування про які ставляться до початку XVII в. Новим імпульсом у розвитку Коломиї послужило будівництво (1866 р.) залізниці Львів - Чернівці, пізніше продовженої до Чорного моря. Із приходом капіталізму оживилося економічне життя, у значній мірі це вплинуло на перетворення Коломиї в неформальний об'єднаний центр гуцульщини й Покуття, де вже тоді було покладено початок колекції музею народного мистецтва. Згодом він одержав ім'я українського педагога й суспільного діяча Іосафата Кобринського (1818-1901 р.), випускника Львівської духовної семінарії, більше напівстоліття слугувавшого священиком і, що викладав у церковних школах в околицях Коломиї. Зараз музей, фонди якого нараховують більше 30 тис. експонатів, перебуває в прекрасному триповерховому будинку, побудованому в 1902 р. по проекту архітекторів Л. Беккера й Н. Кричковського.

У центрі Коломиї, де збереглася безліч споруджень кінця XIX - середини XX ст. до останнього часу домінуючим був, як історично зложилося в містах Західної України, будинок ратуші, що вінчає ринкову площу. В 2000 р. в Україні проходив Міжнародний фольклорно-етнографічний фестиваль гуцулвв, центром проведення якого стала Коломия. До його відкриття в центрі міста з'явився оригінальний 11-метровий будинок музею писанкового розпису (архітектор И. Шуман), що затьмарив практично всі попередні міські архітектурні споруди й став візитною карткою не тільки Коломиї, але й всієї Івано-Франківщини. За тридцять років існування музею його співробітники зібрали 12-тисячну колекцію розписаних крашанок не тільки з України, Росії й Білорусі, де це традиційне заняття, але й з Китаю, Індії, Єгипту й інших країн.

КОСІВ

Місто (8.2 тис. жителів) і районний центр, розташований у міжгірній улоговині на берегах р. Рибниця. Перше письмове згадування про Косів втримується в грамоті, який литовський князь Свидригайло в 1424 р. подарував його разом з монастирем В. Драгосиновичу. З початку XV ст. село входить до складу Польщі, а в 1565 р. поруч із ним снятинський староста Панчинський засновує поселення, що спочатку називалося Риків, а після переселення сюди декількох десятків родин, що побудували замок, - Косів. У середні століття в містечку була соляна шахта, що обрушилася в XVII в., але основним заняттям місцевих жителів було сільське господарство й ремісництво. Незважаючи на далекість селища, його грабували турецько-татарські орди, особливо сильно зруйнувавши місто в 1621-1624 р. Більшого лиха Косів терпів через опришків - місцевий різновид розбійників, що промишляли грабежами в Карпатах. Народна поголоска романтизувала їхній образ за прикладом англійського Робін Руда, а радянська пропаганда звела їх у ранг стихійних народних месників. Наприкінці XIX століття в Косові було засновано нафтове суспільство, але через малі запаси воно швидко розпалося. Косів так і залишився локальним ремісно-торговельним центром, що дотепер славиться своїми багатолюдними ярмарками, на яких можна придбати найрізноманітніші товари, виконані вмільцями з усією округи.

Тому цілком закономірно в центральній частині Косова перебуває музей народного мистецтва й побуту. Це гуцульська філія Коломийского музею народного мистецтва краю. Найстарше культове спорудження Косова - дерев'яна Васил'ївська церква із дзвіницею (1825 р.). Серед декількох монументів міста найбільш виразно спорудження Михайлові Павлику (1853-1915 р.), (1973 р., скульптори М. Обезюк, А. Німенко), письменникові й суспільному діячеві, соратникові І. Франко по видавничій справі. Ще при австрійській владі, до Першої світової війни, Косів почав здобувати популярність як низькогірний кліматичний курорт. У радянські роки в Косові була побудована велика туристична база «Карпатські зорі» працюючий цілий рік.

СНЯТИН

Стародавнє місто (10,3 тис. жителів) і районний центр, розташований на піднесеному лівому березі р. Прут. Місто Кснятин, Костянтин, названий на честь його хазяїна Костянтина Сірославича, воєводи при дворі галицького князя Ярослава Осмомисла, уперше в документальних джерелах згадується в 1156 р. після захоплення Покуття Польщею в 1387 р. В 1448 р. за Магдебурзьким правом був прикордонним містом. Це сприяло його розвитку як важливого митного й торгового центру, що не один раз піддавався спустошливим набігам молдаван, турків, татар і повсталих козаків. Тому в місті збереглися архітектурні пам'ятники тільки ХIX-ХХ ст., найстаршим з яких є єдине культове спорудження, наділене охоронним статусом, - Вознесенська церква (1838 р.). Найбільш відома й примітна міська будова - ратуша - зводилася біля напівстоліття. Вона була закладена в 1861 р. по проекту архітектора И. Шрейбера, а завершена в 1909 р. Струнка багатоповерхова 50-метрова вежа ратуші - найвища в Західній Україні. У гарну погоду з її оглядової площадки відкривається заворожливою величчю панорама Прикарпаття. У Снятині збереглися будинок жіночої школи (1895 р.), будинок торгівлі (1923 р.) і кілька особняків ХIХ-ХХ ст., а також установлені пам'ятники письменникам М. Черемшині (1927, 1974 р.), П. Голоті (1949 р.), В. Стефанику (1971 р.) і ін.

ЯРЕМЧА

Буковель, ЯремчаКурортне місто (7.8 тис. жителів) обласного підпорядкування, розташоване на берегах р. Прут. З ХVI-XVII ст. у долині Пруту відомі селища Дора і Ямна. В 1788 р. між ними з'явився хутір, приписаний до села Дора, що одержала свою назву від імені першого поселенця Яреми Годованца. Формальне виникнення Яремчі датується 1895 р., коли була споруджена залізниця Делятин - Вороненкo. З тих пір Яремча, завдяки мальовничості цих місць і зручному транспортному сполученню, поступово перетворюється в популярний курорт, що поглинув з роками села Дора і Ямна. Ще в часи Австро-Угорської імперії в 1910 р. Яремча була перетворена в самостійну адміністративну одиницю, і тут почали будувати пансіонати, готелі, ресторани й приватні вілли. Улітку селище перетворювалося в місце відпочинку й розваг заможних людей з Відня, Варшави, Кракова, Львова й інших міст. Перша світова війна на якийсь час загальмувала розвиток курорту, що з новою силою, але вже в межах Польщі, проходив в міжвоєнний період, а потім продовжилося в радянські роки. За цей час у Яремчі побудована безліч санаторіїв, пансіонатів, що формують неповторну властиву курортної місцевості, міську забудову.

Основна визначна пам'ятка Яремчи - це прекрасна природа, чисте повітря й мальовнича долина р. Прут. У самому вузькому місці ріка пробила потужні крупноблокові піщаники (утворені 60 млн. років тому) і створила ефектний 5-метровий каскадний водоспад Яремчанський Гук. Поруч дерев'яний ресторан «Гуцульщина» (1950-і рр., архітектор І. Боднарук) і однойменна турбаза (1963 р., архітектори В. Лукомський, С. Віленський, І. Гринів), побудовані з використанням прийомів традиційної місцевої народної архітектури, є обов'язковими об'єктами для всіх екскурсантів, що відвідують Яремчу. Русло ріки в районі міста робить ефектний вигин, у свій час доставивший чимало турбот проектувальникам і будівельникам залізниці, їхніми стараннями додавши до місцевих природних визначних пам'яток - рукотворні.

Для подолання витівок природи тут прийшлося над долиною ріки спорудити високий 28-метровий кам'яний залізничний міст, що вважався найвидатнішим пам'ятником дорожньої архітектури на всіх польських землях. Не менш вражаючий і інший залізничний перехід через р. Прут, де поїзд, вириваючись із полону тунелю в кілька сотень метрів, відразу попадає на міст. Серед культових споруджень Яремчи особливий інтерес представляють багатоярусна дерев'яна Михайлівська церква (XVII ст.), з 1968 р. і до заходу радянської влади слугує музеєм атеїзму, і церква Іоанна Милостивого з окремою дзвіницею (XVIII ст.). У місті перебуває центральний офіс Карпатського національного природного парку й меморіал партизанської слави (1969 р., скульптор В. Бородай, архітектори А. Ігнащенко, С. Тутутченко), де похований один з керівників партизанського руху в Україні під час Великої Вітчизняної війни, генерал-майор, Герой Радянського Союзу С. Руднєв.

Фото доброзичливо надані сайтом ukrfoto.net

Тематичні записи