Вид з ГоргануОбласть (13.9 тис. км2, 2,3% території країни) Західної України, утворена в 1939 р. після приєднання цих земель Радянським Союзом до Українського РСР відповідно до радянсько-німецького договору. В області 14 районів, 15 міст, 24 селища й 765 сіл. Населення області -1397.8 тис. чоловік (2.9% населення країни), з яких міське становить 590.3 тис. чіл. (42% населення області). Клімат помірно континентальний. У рівнинній частині зима м'яка (середня температура січня -4°С), літо тепле (середня температура липня +19°С). У гірській частині клімат значно суворіше - середня температура січня -6°С, липня - +16°С. Річна кількість опадів змінюється від 600-800 мм (Прикарпаття) до 1400 мм (Карпати) і більша їхня частина, відповідно, 73% і 65% припадає на теплий період року. Поверхня області досить різнорідна. У її західній частині розташовані гори Карпати, що підрозділяються на гірські масиви Горгани й Черногір, уздовж північно-східного краю яких простирається вздовж 60-кілометрової смуги Передкарпатської височини або передгір'я, обмежена з іншої сторони долиною Дністра. Північна частина області - Опол'є являє собою північно-західний край Подільської височини (абсолютні висоти до 430 м). Головні ріки Івано-Франківщини Дністер і Прут, зі своїми численними припливами Бистриця, Гнила Липа, Золота Липа, Ломница, Пистинка, Черемош і інші, з перекатами й водоспадами створюють дивно мальовничі ландшафти, що вражають і захоплюють своєю ефектністю, красою й розмаїтістю.

У Наддністрянщина виявлена найстарше поселення на території області, датуєме середнім палеолітом (близько 100 тис. років тому), а кількість стоянок пізнього палеоліту в цьому районі виміряється десятками. Поселення в передгірних районах Карпат з'явилися тільки в III-IV ст. Згодом у Прикарпаття виникає слов'янське племінне об'єднання білих хорватів, в X ст. увійшло до складу Київської Русі. Її розпад привів до утворення окремих Перемишльського, Звенигородського й Теребовлянського князівств, які в 1044 р. були об'єднані в Галицке князівство, що досягло найвищого розквіту в 1180-і роки. В 1199 р. створюється величезне Галицько-Волинське князівство. Воно ціною власної столітньої васальної залежності від Золотої Орди в середині XIII в. перепинило шлях монголо-татарським ордам углиб Європи. Вікове протистояння значно похитнуло міць Галицько-Волинського князівства, і в 1349 р. його захопив польський король Казимир III. Польське панування на цих землях протривало більше чотирьох сторіч, протягом яких ними управляли великі польські магнати й королівські старости, опираючись на підтримку доморослих феодалів, зрівняних у правах з польськими. Переважна більшість місцевих жителів займалося сільським господарством, а для розвитку ремесел і торгівлі польські влади запрошували польських, німецьких, вірменських і єврейських переселенців, у перші роки надаючи їм істотні привілеї.

Величезна втрата Прикарпаттю наносили татарські й турецькі набіги, що тривали до кінця XVII в. Тільки на рубежі XVI-XVII вв. були знищено 33 міста й безліч сіл, а десятки тисяч людей викрадені в неволю. В 1772 р., відповідно до першого розділу Речі Посполитой, ці землі ввійшли до складу Австрії, який контролювалися до розпаду Австро-Угорської імперії в 1918 р. Весь цей час хочі і перебували далеко від імперського центра землі були пов'язані з ним побудованою наприкінці XIX в. транскарпатською залізницею, залишалися його сировинним і сільськогосподарським придатком. Після розпаду Австро-Угорської імперії в нинішньому центрі області була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка, що проіснувала кілька місяців і звалилася під натиском польської армії, на наступні двадцять років повернулося польське панування в Прикарпаття.

На території Івано-Франківської області збереглися архітектурні спорудження, насамперед, культового призначення широкого тимчасового спектра - від часів Київської Русі до XX в., представлені різностилевими православними, католицькими, греко-католицькими й іудейськими храмами. Серед них особливе місце займають прекрасні дерев'яні спорудження, виконані галицькими й гуцульськими народними майстрами. Серед некультових архітектурних пам'ятників середньовічні фортеці-замки (що лежать у руїнах), ратуші, адміністративні й житлові будинки, пам'ятники XVIII-XX сторіч. Тут розташовані: 1 заповідник, 2 національних природних парки й безліч інших природних визначних пам'яток.

Івано-ФранківськВ обласному центрі області Івано-Франківську проживає близько 218.4 тис. мешканців. Він розташований у межиріччя Бистриці-Солотвинської і Бистриці-Надворнянської, трохи вище за течією від місця їхнього злиття. Поселення в 1662 р. заснував польський коронний гетьман С. Потоцький, назвавши його у свою честь Станіславів, і в тому ж році виклопотане для свого нового володіння Магдебурзьке право. За традицією того часу в місто для розвитку ремесел і торгівлі були запрошені вірмени і євреї, що вважалися неперевершеними фахівцями цього бізнесу на польських землях. Їхня працьовитість і заповзятливість, помножені на можливості Потоцьких, уже до кінця XVII в. перетворили Станиславів у великий ремісничий центр, до того ж розташований на головному торговельному шляху з Львова в Молдавію й устя Дунаю.

Найстаршими спорудженнями Станіславова, що дійшли до наших днів, є палац Потоцьких (1672-1682 р.) і парафіяльний (фарний) костьол Пресвятої Діви Марії (1672-1703 р.), з 1979 р. використовуваний як музей мистецтв. Ще один неодмінний архітектурний атрибут міста - ратуша, у якій розміщався польсько-український магістрат, була побудована в центрі ринкової площі в 1695 р. Між світовими війнами вона була докорінно перебудована поляками в 1929-1932 р. і перетворилася в найбільш відоме конструктивістське спорудження у всій Західній Україні. Колишня ратуша, у якій розміщена експозиція краєзнавчого музею, знаменита ще тим, що саме над нею в 1990 р. уперше в країні був піднятий символ незалежної України - жовто-блакитний прапор.

Сучасна влада міста й області займає значно більш місткий будинок, вибудуваний у помпезному адміністративно-радянському стилі. На початку XVIII в. у Станіславові з'явилися головні католицькі просвітителі - єзуїти. Ними був побудований самий значний у місті костьол (1729 р.) згодом став кафедральним собором української греко-католицької церкви, а духовна школа, створена А. Потоцьким ще в 1669 р., була перетворена в єзуїтський колегіум (1744 р.). Для вірменської громади міста, що ще в перші роки її появи в Станіславове прилучили до унії, в 1762 р. на ринковій площі вибудували костьол. Це, втім, не утримало їх у місті, і родину роками пізніше австрійський уряд переконав майже всіх вірменів Станіславова переселитися за Карпати на імперську територію. Після першого розділу Речі Посполитої в 1772 т. місто входить до складу Австрії й стають одним з 18 окружних центрів Галичини. Австрійський уряд викупило його в 1801 р. у П. Потоцького, і місто перестало бути приватною власністю.

В 1866 р. завдяки вдалому географічному положенню Станіславів стає важливим залізничним вузлом, а роком пізніше - центром повіту. У другій половині XIX - початку XX ст. значно виріс обсяг міського будівництва. Десятки адміністративних будинків, гімназій, готелів, торговельних, житлових будинків і інших споруджень, побудованих у ці роки, формують привабливий архітектурний вигляд центральної частини сучасного Івано-Франківська. А пішохідні вулиці, що з'явилися в останні роки, серед яких здавна користується особливою популярністю в городян «стометрівка», створюють затишну атмосферу, властивим містам Західної України. Тривале панування в Станіславові католицької церкви практично витиснуло з його культового архітектурного вигляду православні риси. Наприклад, Українська православна церква розташована в костьолі й палатах, що примикають до нього, духівництва (1895 р.) і зовні може бути ідентифікована лише за формою хрестів на храмі. Спроба в 1918 р. в умовах розвалу Австро-Угорської імперії й громадянської війни проголосити Західноукраїнську Народну Республіку із центром у Станіславові закінчилася новою польською окупацією, що протривала два десятиліття. Цей час вніс свою лепту й в архітектурний силует міста, прикрасивши його, зокрема, розташованими по сусідству стрімким костьолом Йосипа (1920-і роки) і величної Троїцькою церквою (1935 р.). Із установленням радянської влади місто стало називатися Станіслав, а в 1962 р. був перейменований в Івано-Франківськ.

Тематичні записи