Україна.Інфо

Визначні пам’ятки Києва – Золоті ворота

Золоті ворота - головні ворота стародавнього Києва. Свою назву одержали від схожості з константинопольськими Золотими воротами. Про будівництво їх, разом із Софієвським собором, згадується в літописі 1037 р. Але із записів мандрівників 16-17 ст. і малюнків А. Ван Вестерфельда (1651) відомо, що вже тоді Золоті ворота були напівзруйнованими. Наприкінці 17 ст. перед воротами, у зв'язку з реконструкцією фортифікаційних споруджень міста, побудовані земляні бастіони, а вже в середині 18 сторіччя руїни колись головного в'їзду в місто були засипані землею.
Кияни знову побачили стародавній пам'ятник в 1832 році, коли К. Лохвицкий провів археологічні розкопки Золотих Воріт. Після цього вони одержали вид двох паралельних стін довжиною 25 і 13 метрів, і висотою близько 8 метрів. Потім велися роботи зі зміцнення руїн: на окремих ділянках зроблений ремонт стародавньої кладки, зведені контрфорси, територію навколо пам'ятника оточили чавунною огорожею. У такому виді Золоті ворота збереглися до нашого часу. Однак від атмосферних опадів пам'ятник руйнувався й далі, що надзвичайно турбувало вчених. 1970 року було ухвалене рішення звести над руїнами павільйон, що не тільки захищав би її, а й відтворював первісний вид спорудження.
Реконструкція, що закінчилася в 1982 році (реставратори - Е. Лопушинська, М. Холостенко, С.Висоцький), відтворить Золоті ворота в такому виді: основна частина - це вежа із зубцями висотою 14 метрів; з фасаду вежа має додаткове виступ - "маленьку вежу"; проїзд воріт перекривається з однієї сторони піднімальними дерев'яними воротами, оббитими металом, із другого - створами воріт, виконаними за зразком стародавніх воріт, які збереглися у пам'ятниках Новгорода й Суздаля.

Церква відтворена у вигляді тринефного четирьохстольного однолазневого храму. В архітектурному декорі фасадів використані орнаменти із цегли, властивий для давньоруських будинків того періоду. Підлога храму прикрашена мозаїкою, малюнок якого виконаний по мотивами стародавньої підлоги Софії Київської.

При реконструкції пам'ятки відтворені частини валів, які примикали до вежі. Із зовнішньої сторони вони мають обдерновані укоси. По верху вала проходять дерев'яні зміцнення. З боку міста на фасаді можна побачити складські приміщення, розташовані в стародавності в крайніх зрубах валу. Усередині відновлених частин вала розміщається експозиційне приміщення музею Золоті Ворота й щаблі, які ведуть на гребінь, звідки відкривається чудова панорама міста.

Март 28, 2008

Визначні пам’ятки Києва – Києво-Печерська Лавра

На високих пагорбах правого берега Дніпра велично піднімається увінчана золотими куполами Свято-Успенська, Києво-Печерська Лавра - доля Пресвятої Богородиці, колиска чернецтва на Русі й твердиня православної віри.Києво-Печерська Лавра бере своє існування в 1051 р. Частими відвідувачами печерного монастиря стають князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого, і київська знать, що пожертвували кошти на будівлю наземного храму й келій, коли печери стали тісні для швидко зростаючого числа братій. Трапилося це близько 1062 р.: преподобний Антоній поставив першим ігуменом преподобного Варлаама, а сам вийшов на сорок років у віддалену печеру.

Церква створювалася 15 років грецькими зодчими й іконописцями й була освячена в 1089 році митрополитом Іоанном. У розписі також брав участь преподобний Аліпій, що вважається родоначальником особливого, відмінного від грецького, іконописного мистецтва. В 1091 р. у храмі були покладені мощі преподобного Феодосія. Преподобний Антоній, відповідно до його заповіту, був похований під спудом у Ближніх печерах.

Ченці Києво-Печерської обителі й, у першу чергу затворники, вирізнялися моральністю й подвижництвом. Це залучало в Лаврові освічених і знатних людей. Монастир став своєрідною академією православних ієрархів. До початку XIII століття із числа його ченців у різні межі Київської Русі було призначено 50 єпископів.

Відіграючи значну роль в об'єднанні східнослов'янських земель, будучи духовним, соціальним, культурним і просвітительським центром, Печерська обитель користувалася заслуженою славою не тільки на Русі, але й у Польщі, Вірменії, Візантії, Болгарії й інших країнах.

Починаючи з 40-х років XIII ст. і до початку XIV в. Києво-Печерська Лавра була свідком татаро-монгольських навал, монастир як і весь Київ, сильно постраждав також в 1399 і 1416 р.

До кінця XVI в., переборюючи різні труднощі, пов'язані з покатоличенням українських земель, а також втручань у внутрішнє життя Лаври короля й магнатів, монастир, відбудовуючи храми й здобуваючи нові землі, активно відроджується. Уже не маючи колишньої слави, що була в перші століття його існування, він залишається одним з великих духовних, просвітительських і культурних центрів України.

Києво-Печерську Лавру не залишав без уваги жоден з російських государів: Олексій Михайлович і Петро Великий, Катерина II, Ганна Іоанівна, Микола I і Микола II, Олександр I, Олександр II, Олександр III, Павло, Єлизавета...

В 1911 р. земля обителі прийняла останки Петра Аркадійовича Столипіна - видатного державного діяча Російської Імперії.

Після жовтневого перевороту для Лаври почалися самі важкі в її історії часи. Відповідно до Декрету радянського уряду "Про відділення Церкви від держави й школи від Церкви" все майно церковних і релігійних суспільств було оголошено надбанням народу. Поступова ізоляція церковної громади, витиснення її новоствореним музеєм завершилися до початку 1930 р. повною ліквідацією монастиря.

Величезний збиток архітектурним і історичним цінностям Лаври був нанесений і в роки Великої Вітчизняної війни. 3 листопада 1941 року був висаджений Свято-Успенський собор.

В 1961 р. діючий монастир, що відновився на території Нижньої Лаври під час фашистської окупації - 1941 р. був скасований, його насельники вигнані.

У червні 1988 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-літнього ювілею Водохрещення Київської Русі й відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР новоствореній печерській громаді була передана територія Далеких печер з усіма наземними будовами й печерами; в 1990 р. передана територія Ближніх печер.

Март 28, 2008

Визначні пам’ятки Києва – Майдан Незалежності

Центральна площа Києва. Розташована між Хрещатиком, вулицями Бориса Грінченко, Софіївська, М. Житомирська, Михайлівська, Костьольна, Інститутська, архітектора Городецького й провулком Т.Г.Шевченко. До кінця 10 ст. ця місцевість, як і весь Хрещатик, звалася Перевисеще і являла собою лісові хащі. Там де тепер починається вулиця Софіївская, була Лядська брама, що вела до верхнього міста. На територии площі в 18 ст. були побудовані кам'яні кріпосні стіни, так звані Печерські ворота, які існували до 1833 р. Наприкінці 18 ст. - на початку 19 ст. Майдан являв собою пустир - так зване Козяче болото. В 30-х роках 18 ст. тут з'явилися перші дерев'яні, а в 50-х - кам'яні будинки. До 1871 р. на площі, що тоді звалася Хрещатицькою, був ринок, відбувалися циркові представлення, гуляння. З 1876, після спорудження Міської думи (арх. О. Я. Шілле, зруйнований 1941 під час ВОВ), площа одержала назву Думської. У березні 1919 року площу перейменували на Радянську, 1935 - Калініна. В 50х р. 19 ст. на площі був побудований будинок Дворянських зборів (арх. О. В. Беретті; тепер на його місці Центральна Рада профспілок). У будинку Гудовского, що до 1979 р. стояв між вулицями М.Житомирською й Михайлівською, 1859 р. жив Т. Г. Шевченко. В одному із приміщень будинку Міської думи якийсь час працювала художня школа М.И.Мурашка. У будинку №2 у лютому 1919 працювала радянська комендатура Києва, що очолював М.О.Щорс. В 1922 на площі був установлений пам'ятник К. Марксові (скульптор Й. М. Чайків). В 1976 - 77 площу була реконструйована й перейменована в площу Жовтневої революції. В 1977 році на площі був установлений монумент Великої Жовтневої Соціалістичної Революції (1990-х роках демонтований). В 1991 році площа одержала сучасну назву на честь проголошення Україною державної незалежності.

Март 28, 2008

Визначні пам’ятки Києва – Хрещатик

Центральна магістраль і діловий центр столиці України. Пролягає від Європейської до Бессарабської площі. Проходить через Старокиївський і Печерський райони міста. Забудова Хрещатика почалася з кінця 18 ст. У часи Київської Русі ця місцевість являла собою покриту лісом долину, у якій протікав струмок. За давніх часів вона була місцем полювання, де кияни розставляли сітки для лову дикого звіра (звідси й древня назва - Перевісеще). Пізніше вона називалася Хрещатою долиною (її перетинали, перехрещували яри). У документах 16-17 ст. ця місцевість відома за назвою Евсейкової долини; у документах 18 ст. - за назвою Піски.

З озера в районі нинішнього Майдану Незалежності (Площі Незалежності) випливав струмок, що у районі Басейної зливався із Кловом. Уздовж струмка долиною пролягав шлях на Васильків. До 1806 р. забудовано було приблизно до справжньої вулиці Прорізної. У районі Майдану Незалежності проходили вали, які оточували місто. Там, де тепер починається Софієвська вулиця, була Лядська брама. Від неї через долину йшов Іванівський шлях зі старого міста на Печерськ. На початку 18 ст. через Хрещатик був прокладений шлях з Подолу на Печерськ (теперішні Владимирський спуск і вулиця Михайла Грушевського). Перші житлові дерев'яні будинки з'явилися на Хрещатику в 1797 р. (у районі між Європейською площею й Майданом Незалежності). В 1803 р. на початку вулиці (на перетині Хрещатика й Трехсвятительскої вулиці) побудований перший у Києві міський театр (архітектор А. И. Меленський; із цього часу Хрещатик називали Театральною вулицею), це дерев'яне спорудження 1851 р. було знесено, замість нього побудований по проекті архітектора О. В. Беретті триповерховий готель "Європейський". В 1834 - 69 почалася вживатися й назва Хрещатик. Постанова про офіційне затвердження назви прийняте в 1869 р.

Першим кам'яним будинком на Хрещатику був будинок Головинського, до 1849 р. у ньому розташовувалася губернська поштова контора з відділенням для диліжансів. В 1978 - 82 р. на його місці побудоване нове приміщення музею В. І. Леніна. Зараз це Український будинок, у ньому проводяться різноманітні виставки, концерти, конференції й т.п. Забудова й формування Хрещатика як вулиці почалися з 30 - 40-х р. 19 ст. В 70 - 80-х р. 19 ст. на Хрещатику зводяться в основному триповерхові будинки з магазинами, приміщеннями для контор і банків і т.п. Хрещатик стає головною вулицею міста. Її продовжили до Бессарабської площі (загальна довжина досягла 1,2 км).

а перетинанні Хрещатика й Бессарабської площі (на місці будинку, що стоїть з лівої сторони Бессарабського ринку) у середині 19 ст. стояв двоповерховий готель, що належав архітекторові В. О. Беретті. У ньому 1846 р. зупинявся Т. Г. Шевченко. На протилежній стороні в будинку Сухоставських жив історик М. И. Костомаров, у якого бував Шевченко та інші члени Кирило-Мефодіївського братерства. В 1876 р. на Хрещатику споруджений будинок Міської думи. В 1890 р. по Хрещатикові прокладений перший маршрут конки (кінного трамвая); 1892 р. перший у Росії, другий у Європі електричний трамвай зв'язав Хрещатик з Подолом. В 1894 р. біля Міської думи побудована велика електростанція. В 1904 р. бруківку замінили гранітними кубиками. На початку 20 ст. Хрещатик - торговий центр міста.

Під час ВОВ переважна більшість будинків на Хрещатику й прилеглих до нього вулицях було зруйновано. У процесі післявоєнного відновлення вулиця було значно розширена й перепланована. Забудова кін. 19 - поч. 20 ст. збереглася між вул. Б. Хмельницького й бульваром Т. Шевченко, Площею Незалежності й Трьохсвятительською вулицею.

Март 28, 2008

Київ – столиця України

Source: WikipediaКиїв – столиця України. Це місто з більш ніж 1500-річною історією, колиска східнослов’янської цивілізації. Місто, чиї легенди та історії записані в літописах, відображені в билицях, переказані в десятках і сотнях книг про історію Стародавньої Русі, України і сучасної української держави.

У 988 р. Великий князь київський – Володимир – хрестив тут Русь. І дотепер в топоніміці Києва можна знайти свідоцтва тих далеких подій – Видубицький монастир, Володимирська гірка; а пам'ятник Великому князю Володимиру височіє в одному з київських парків.

Поряд з місцем, де колись, за переказами, знаходився княжий терем, – уцілілий фундамент першого християнського храму в Києві, спорудженого Володимиром у 996 р., – Десятинної церкви. Трохи далі, біля урвища, звідки відкривається один з найкращих видів на Нижнє місто – Поділ – пам'ятний знак: камінь, з накресленими на ньому давньоруськими словами: «Звідси є пішла земля руська».

Неподалік від цього ж місця, де, за легендою, апостол Андрій проголосив будівництво одного з вічних міст світу, – красуня Андріївська церква, спроектована італійським архітектором Б. Растреллі. Це про неї розказують історію як про єдину в житті помилку великого маестро архітектури – іконостас, виготовлений у Петербурзі і пізніше доставлений до Києва, мовляв, не підійшов до внутрішніх розмірів храму...

Вниз від Андріївської церкви, як струмок, що прагне до повноводної ріки, простягнувся до Подолу знаменитий Андріївський узвіз. У гарну погоду тут вирує найвідоміший у столиці сувенірний ринок, але і в похмурий день є на що подивитися і відвідати: сувенірні і антикварні лавки, Музей однієї вулиці, будинок-музей Булгакова, розташований в будівлі №13, чисельні кав'ярні.

Славетний Софійський собор, зведений в 1036 році за наказом Ярослава Мудрого, на багато років став центром просвіти не тільки Києва, але й довколишніх східнослов'янських земель. Сьогодні храм Святої Премудрості примітний не тільки своєю дзвіницею, відновленою у 18 столітті, але і давніми фресками, площа яких займає понад 3 000 кв. м.

У двох кроках від Андріївської церкви та Софійського собору – Михайлівський собор, піднятий з руїн уже в нашому столітті. А збудований він був ще в 11 столітті, і прикрашали його куполи такі багаті і сяючі, що повне ім'я йому дали – Михайлівський Золотоверхий собор. «Місто 200 церков», «місто золотих куполів», «Єрусалим землі руської» – все це про Київ, про славу його і велич, що розносилися купцями іноземними і в східні землі, і в західні. Може тому і не уникнуло місто долі багатьох слов'янських поселень, що були зруйновані під натиском татаро-монгольської навали в 1240 році, і слава його надовго залишилася під уламками зруйнованої Десятинної церкви.

Біля стін Михайлівського собору – пам'ятник жертвам Голодомору 1931-1933 рр. Біля цього скромного монументу – майже завжди живі квіти. Тут же, на Михайлівській площі – пам'ятник княгині Ользі. З двох сторін знамениту київську княгиню оточують святий Андрій і піднесені до рангу святих Кирило і Мефодій – творці східнослов'янської писемності.

Історичний і діловий центр Києва тепер грунтовно реконструюється, створюються підземні паркінги, магазини, проводиться реставрація та реконструкція старих будівель, будівництво бізнес-центрів, ресторанів, казино, нічних клубів. Центральна вулиця Киева – Хрещатик. В суботу й неділю автомобільний рух Хрещатиком перекривається. Хрещатик же стає улюбленим місцем прогулянок городян, де можна насолодитися виступами вуличних музикантів, мімів і танцюристів, постежити за процесом роботи художників... У музичних смаках киян і вуличних музикантів й дотепер переважає рок-н-рол 1980-х рр. і джаз.

Київ завжди відрізнявся великою кількістю парків, скверів і бульварів. Недаремно символом міста є квітучий каштан. Один з найстаріших й найулюбленіших парків Києва – парк Шевченка (колишній Олександрівський сад). Поряд з парком розташований головний корпус Київського університету. Корпус – червоного кольору, це колір ордену Святого Володимиру, покровителя київських студентів. Парк Шевченка є вподобаним місцем шахістів та любителів бігу підтюпцем. Знайома шанувальникам Булгакова та Паустовського Олександрівська гімназія знаходиться на протилежній стороні бульвару, поряд із Володимирським собором, дзвін якого добре чутно в недільні дні.

Під час перебування в Києві варто відвідати стародавню Києво-Печерську Лавру, відому рукотворними печерами та мощами святих (тут, наприклад, похований Ілля Муромець). Тут же, в церкві Спаса на Берестові, знаходиться усипальня засновника Москви, Юрія Довгорукого. Рік зведення монастиря – 1051, за роки свого існування монастир отримав статус Лаври і перетворився на справжнє "місто в місті". Любителям старовини прийдеться до смаку відвідання музею історичних коштовностей України з унікальною колекцією скіфського золота; любителям архітектури – піднятий з руїн після 1941 р. Успенський собор, знаменита лаврська дзвіниця, побудована по всіх канонах класицизму; прекрасна Трапезна церква; цінителям усього оригінального – унікальний музей мікромініатюр на території Лаври.

Тим, хто цінує національний фольклор, доцільно поїхати до музею просто неба, розташованому в 3 км від Києва в с. Пирогові. Справжні українські хатини, козацькі церкви, млини, звані в Україні "вітряками", – все це збиралося в різних регіонах України, було привезене до Пирогово і відтворене в своєму первинному вигляді. Сьогодні Київ – сучасне європейське місто, що динамічно розвивається, з інтенсивним діловим і культурним життям. Місто не має яскраво вираженого ділового центру, подібного до лондонського Сіті. Більшість урядових установ знаходиться на Печерську, тоді як бізнес-центри розкидані по всьому центру Києва.

Март 28, 2008